Навкруги було тихо, тільки на другому боці вулиці, — стрибаючи через калюжки, — бігла майже поруч з євреями довга, сіра тінь шинелі. Ще лишилося Фінкельштейнові десять кроків додому, слід проскочити два стовпи:
— Я боюсь домой сам, — сказав голяр, та старий не відповів, поспішав.
І раптом тінь, що мчала на другому боці, цокнула затвором, наче лузнула горіха. Так, тепер було ясно: тінь перебігала вулицю, коли євреї рачки полізли до хвіртки, Фінкельштейн упав через поріг на переляканого голяра — темно, страшно; за ними залунали разом з лайкою постріли, а назустріч загавкав з двору собака…
— Оце тобі підштаники!.. — засміявся, хвостату лайку спустивши з вуст, невідомий, що з такою насолодою вистрілив; але євреї лежали так тихо, що навіть сами не були певні за своє буття…
Кравчина спокійно повертався тепер до штабу. Він уявляє до дрібниць задоволені щелепи Яшки, а сам, гордий своїм вчинком, не міг здержати почуття, говорив:
— Хто тепер герой, Яша?! Ти думав, я предатель?..
— Нє-єт…
І перед очима Кравчини сіро-сіро закурилась дощем вулиця…
— Раз, два, я на місці? — поспитав Роман Жи-
