гала коло дверей вітальні; очі його горіли хижо, по-вовчому:
— Яша, вони ніколи не приведуть свідків!..
Жигало зрозумів… Та Кравчина, мов п'яний, захоплено казав:
— Але ти ще підожди трохи, хай-но я рапорта гаркну Рилову: напали, мовляв, коли я проходив…
Яша злякано підвів очі:
— Гляди не зіпсуй діла…
— Я, я зіпсую діло?.. Яша, ти мене ще тоді не знаєш!..
Кравчина повернувся до дверей вітальні. Салдати закам'яніли, шаркаючи по підлозі підметками: стояли струнко. З дверей, розжовуючи щось щелепами, вийшов комендант Рилов…
Кравчина стукнув закаблуками черевиків:
— Господін капітан, разрешить доложить?..
— О чом доложіть? — посміхнувся п'яний Рилов.
— Я служіл в гвардії єго імператорського велічества, государя імператора полку, во времня етіх бунтов, в частях єго превосходітельства генерала Бредова, состоя во ввєренной вам команді, честно ісполняя…
— Паслушай, — перебив його задоволено Рилов: — ти кто: хохол?
— Хохол, господін капітан!
Салдати-вартові й Жигало тихо засміялись; вони ніколи не бачили ще в такій мірі п'яного Рилова —
