він не стояв уже на ногах — гойдався, тримаючись рукою за хреста на грудях, а запитання робив дивні…
— Пойдьош к генералу, — сказав здивованому Кравчині Рилов: — да, пойдьош к генералу…
— Слушаюсь! — несамовито скрикнув Кравчина, не розуміючи ще, чому саме він має піти до генерала, коли йому треба лише звільнити Яшку Жигала, але Рилов перепускав уже його до вітальні.
В залі, куди несміливо ступив два кроки Кравчина, крутилося якесь колесо з синього диму — так було накурено, столи стояли вквітчані з дорогими винами, а білі скатертини було залито вином, мов кров'ю: піятика наближалась до кінця.
— Гаспада офіцери, гаспада…
— Ви оскорбляєтє, поручік, даму, ви…
— Гаспада!.. (це Рилов).
Всі, як на крик Жигалів у магазині, повернули посоловілі очі до Романа. В залі пролетів тихий жіночий крик.
— Делай рапорт! — наказав, упавши в крісло, Рилов.
Кравчина: — Я служіл в гвардії єго імператорського велічества, государя імператора полку, во времня етіх бунтов, в частях єго превосходітельства генерала Бредова…
Всі присутні голосно заляскали в долоні, загукали „ура“, а якийсь зовсім п'яний старшина підняв у руці порожню чарку.
