ша — діло, одно неясно мені: чого це саме йому захотілося в неділю?
Ну й діла були! Гавриш на сході об'явив, що по 2 хунти соли видає тому, хто з'явиться у неділю на роботу (о, він знав куди стрельнути, бо на сіль ще скрутніше за хліб було), і коли тепер згадаю — просто не віриться: пів села вийшло на роботу ще досвіта, а коли за шпилем виринуло сонце — наше добре снідання — у землю закопували шули…
А сам Гавриш скинув шинелю, а за ним десять червоноармійців, і вивозили своїми кіньми підвалини. Копали землю, а вона, стара, скреготіла під лопатами: не хотіла, видно, вигону без бою дарувати!.. Я дошки пиляв із дядьком Дмитром: мука, а не пиляння, — він, козак, зголоднів, пилки не потягне, а старий Чумак довго стояв та дивився на роботу, а далі скинув свиту, перехрестився до сонця, каже:
— Може, боже, гріх буде — прости разом з Осикою, а не можу дивитися, як Дмитро штани часто підсмикує!..
І став у широкій, сірій, ще недобіленого полотна, сорочці до пилки…
Я, автор, що так невдало переказую оповідання Кондрата Осики, бачу живого діда Чумака в недобіленій, сірій сорочці; він стоїть у пам'яті по-
