Ця сторінка вичитана
Один із кавалеристів єхидно засміявся, вклонившись навіть на сідлі офіцерові, але другий суворо дивився на сцену та стримував свого коня; я витер тоді рукавом кров, що стікала з рани, і спромігся сказати офіцерові польською ж мовою лише троє слів: — «Дякую за визволення»!
О, він зрозумів! Люто сіпнувши уздечку свого коня, пан-офіцер, коли той збив мою шапку, сказав до салдатів веселий дотеп, а далі гостро наказав:
— До штабу! Ця собака — більшовик… У-у, голота!
— Український інтелігент, прошу пана полковника? — засміявся, запитавши, влесливий салдат.
Він, видко, ждав лише наказу, бо нагайка в руці, з жовтим, лисичим
— 17 —
