Ця сторінка вичитана
хвостом коло ручки, аж підскакувала в салдата, але наказу не було: офіцер поспішав, глянувши на нього стомленими очима, де можна було побачити доручення, що пахне у військових словом смерть.
І знову польська команда, грязь під копитами коней і метушлива думка, що бігає в мозку, мов сіре польове мишеня, коли шукає загублену нopy:
— Батькова правда, — каже до мене це сіре мишеня, — мати, мабуть, померла, а твоя смерть праворуч, на коні, хай-но за село вийде салдат… не віриш?
— Hi! — відповідаю, скригаючи зубами так, що мишеня раптом десь зникає несподівано, як і з'явилося, а губи шепочуть лише одно:
— 18 —
