ногами і курявою на соснах пісню вішають,..
А хитрий бір шумить… Я помітив тоді його легку іронію над піснею дівчат: коли співали гарно — він кидав спів до сонця, а коли ні — засумує, посміхнеться і — гомонить соснами, гомонить…
Старий, гордий бір, любив, брат, дівчат не хуже нас!…
— Стой, ти-ж, здається, до жінок побожно, не полюдськи, я забув… Да.
Гомонить бір… Цілуються, ой да милуються…
— Чого ти такий кислий? Апостол страждання… ха-ха!…
— Так. А я тоді саме страждав земним коханням: купувати жінку не хочеться — грязь, а наші міщанські часи… Але тобі це незрозуміло, а нам, смертним…
— Нужно закур-ии-ть…
— Назустріч, понімаєш, дубовий лісок, поміж ним берези — білобрисий трохи і…
— Здрастуйте!…
У мене, знаєш, аж торба затремтіла: це-ж була з сусіднього села Марійка — таке чорняве чортеня з глибокими, як криниця ранком, очима.
— Здрастуйте, Марійко!…
Язик мій — великий естет і політик — облизав пилюгу на верхній губі, якось солодко защемів, а рука простяглася — весела, гаряча…
А, чорт! До мене чорною потрісканою
