Але коли старі люди, яким мабуть кілька років життя лишилося, яких не лякає млин бюрократичної машини — він їм уже нічого не заподіє — коли вони напівсліпими очима намагаються відчути різницю між А і Б, то хіба це не ґрандіозний рух? Коли селянин, що ніколи не міг оволодіти письмом, якби і далі існували крутіюваті літери, написані в мечетах, коли він ховає під своєю засмальцьованою сорочкою вирізку з газети, де наведено літери нової абетки, — то хіба це не епопея?
Наказ не вбив великої справи, бо зголоднів турецький народ по освіті, бо з насолодою, з запалом кинувся він стримголов у ті двері, що йому розчинив наказ. У нас, у наших східніх радянських республіках коло цієї справи почали заходжуватися куди раніш, але без наказу, і, можливо, що своїм наказом, цією системою насильно перевернути всю справу, турецький уряд хоче рятуватися від тієї отрути свідомости, що прийде з радянського Сходу.
Але ця отрута виникне сама собою й тут! Ну, переведені на нову абетку газети пишуть те, що писалабуржуазна преса і старими літерами… Але великі народні маси, що їм тепер дається ключ до розуміння сучасности, зробившися письменними, дійдуть різниці між тим, що є і тим, що мусить бути. Ось чому ці дні Туреччини — історичні!
І коли це станеться — то зайде сонце не лише поза мінаретами, але й за тими модерними котеджами в новій столиці, що їхньою формою ідеологи сьогоднішньої Туреччини намагаються затушкувати зміст, потрібний великим широким масам.
І може тому уряд забирає чисто всю справу нової абетки до своїх рук.
