віконною вивіскою, повз браму подвір'я в сусідню вуличку, де головний під'їзд вокзалу Сіркеджі. І просто біжать авта, залишаючи Баб-Аалі праворуч, а вокзал — ліворуч, біжать далі вгору до Ая-Софії і Ат-майдану.
На самому перехресті невеличкий «острів рятування», і на ньому керує рухом поліцай у червоному шоломі з великою променястою зіркою, з білим нарукавником на правій руці. Раз-у-раз просуваються трамваї на майдан Баязіда, в Ак-Сераї і до мечету Фааті. Трамваї здебільшого зелені, не червоні — другої кляси, не першої, дешевші, ніж на Пері.
Тут Савчук бачить людей, які ніколи не приходять до європейської частини триєдиного міста. Поволі плентається анатолійський селянин у смугнастій сорочці, з широким кілька разів намотаним поясом, у брилі з великими крисами. У самій жилетці і в засмальцьованому кепі сунеться вуличний продавець, тягнучи на собі великий кіш кавунів, а на коші, вгорі, паперовий національний прапорик лишився від учорашнього свята.
Човгає якимись чудернацькими капцями старушенція в довгих матнистих штанях такого ж смугнастого матеріялу, як і сорочка в селянина-анатолійця.
Частіш і густіш зустрічаються жінки під чарфе, але не видко манашок у крилатих шапках, неодмінної ознаки Пери. Не видно й бородатих манахів у капелюхах, немов дон-Базиліо з «Севільського Цилюрника». Тут, коли чоловік напинає краватку, то вона яскраво-червоного, або яскраво-зеленого кольору, якого на Пері ніхто не одягне. І такі ж яскравих барв кравати і хустки висять по всіх вітринах вулиці Сіркеджі.
Менш капелюхів і більш звичайнісіньких кепок. Кілька років тому тут були б фески. Тепер феску змінила в простого люду не європейська, а швидше російська кепка.
