сеться солодкий пах часнику й гусячого смальцю. Де-не-де з дверей висувається рука й виливає просто на брук з корита помиї. Тут живуть євреї.
І коли б не мова, з якої ви жадного слова розібрати не можете, хоч і довго жили по єврейських містечках, хоч і знаєте єврейське гетто, квартали жахливих злиднів, здалося б вам, що ви до такого містечка й потрапили. Але мова…
Тут говорять еспанською мовою. Євреї в Туреччині звуть себе еспаньйолами, а наших євреїв — ашкеназі.
Тут, між Галатою й Перою на узгір'ї, в містечкових брудних вуличках, живуть еспаньйоли. Звичайно, бідні еспаньйоли, бо багатієві нащо жити серед смороду ґетта.
І от там, де ці вулички, важко крехтячи, ледве вилазять на високу Перу, там стріляють. Великий натовп, спинилися трамваї, багато галасу й метушні.
Чи то брудні вулички ґетта вилізли на прилизану Перу протестувати проти своїх злиднів, її розкошів — і кричати хоч до неба?..
