Хто його зна, які там східні звичаї? Може, Мустафа-ефенди виявив надзвичайну симпатію до мене, запросивши пити просто з шийки, а я, відмовившися, ображу його. Надто обережним треба бути чужинцеві-мандрівникові в східніх краях!
На ранок ми привіталися дружніми жестами, а потім поновили нашу розмову. Не знаю, на чому спинився вчора Мустафа-ефенди, але певен, що продовжував він якраз з того самого місця. І я так само, спинившися вчора на описові Ізміру, розповідав далі свої пригоди на Егейї.
Потім Мустафа-ефенди дістав з-під полиці найобдертішого зі своїх чемоданів, розв'язав мотузки й неймовірно схвилював мене. Таких розкошів у подібному чемодані я не уявляв.
Монети старовинні, ассірійські печатки, якісь голівки, ціла ваза дуже майстерного виробу й дуже давнього походження… Кожну річ загорнено в папірці й розкладено по бляшаних коробочках з-під цигарет. Окремо в кількох папірцях загорнено золоту монету, і Мустафа-ефенди похвалився мені, що коштує вона десять тисяч англійських фунтів… Знавши, як вимовляється турецькі числа, я так зрозумів його. А пашпорт мого знайомця — він отаким чином вирішив зміцнити знайомство зі мною — довів мені, що Мустафа-ефенди аж шість місяців мандрував по Сірії, відвідавши Алеппо, Баґдад, Дамаск та інші міста, що слід свій лишили в його пашпорті у вигляді французьких і англійських віз.
Коли я до несхочу намилувався прекрасними антиками й не лише з увічливости кілька разів промовив «машал-лах!» — вираз найбільшого, побожного навіть, здивовання і захоплення, — мій попутник старанно зав'язав подертими мотузками подертого чемодана, недбало сховавши його знову під полицю. І того самого моменту з великим галасом вдерся до нашого купе кондуктор.
