таких я не бачив у нас. А вгорі було зроблено прекрасний півмісяць з гарною зіркою. Мені здавалося, що той півмісяць з зіркою має коштувати дорогше за цілий джам.
Я перерахував свої гроші. Їх у мене залишалося вже небагато, а в майбутньому було кілька день перебування в Анкарі, та ще тижнів зо два в Стамбулі… А подарунки друзям? Прошай, Туреччино! Доведеться голому і обдертому зайцем їхати в трюмі.
Я виїздив Туреччину майже всіма залізницями, пам'ять на пейзажі в мене чудова, але який пейзаж між ст. Абрікей і Анкарою — не знаю. Чомусь отой пейзаж не зробив на мене найменшого вражіння та й найменшого сліду не лишив у моїй пам'яті.
Коли поїзд остаточно спинився, поліцай суворо підійшов до мене і суворо сказав щось, очевидно, таке:
— Ну, ходімо, такий-сякий! Ось ти взнаєш, як джами розбивати!
Та привів мене не до караколу, а до якогось добродія на вокзалі.
Вислухавши жахливу пригоду з розбитим джамом, добродій ввічливо запросив мене сісти й подібно до своїх попередників почав начитувати довгу мораль. Говорив він французькою.
— Мені нема часу, — перебив я його: — скажіть краще, скільки коштує отой джам.
Добродій зідхнув.
— Мушу вам зробити неприємність, — відповів він, — це дуже дороге скло. Вам доведеться чимало заплатити. Воно коштує…
На столі з'явився великий реєстр, і добродій почав поволі водити пальцем по числах. Я бачив: 65, 69, 73…
В мене лишалося тільки 100 лір. На ці гроші я мав прожити ще більше, як два тижні, купити подарунки й за-
