А на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люде на землі.
Т. Шевченко.
В половині минулого століття зайшли дві незвичайно важні події у політичному відродженню України.
В р. 1846. зібрався в Київі невеличкий гурток найбільших українських патріотів, оживлених любовю до рідного народу, що шукав шляхів, якими належалоб піти до відродження і розвою української нації. На чолі тих людей станув Микола Костомарів та в день Різдва Христового 1846. р. заснували вони політичне товариство: св. Кирила і Методія (Кирило-Методієвське Брацтво). Між членами сего товариства були Панько Куліш і Тарас Шевченко.[1]
Першою метою отсего товариства були: просвіта народу і гуманність. Тому думки основників ішли передусім за сим, щоби видавати книжки для народу і закладати сільські школи, відтак домагатися знесення панщини та усунення кастових привілеїв, як також свободи віри і національної рівноправности з політичним ідеалом федерації славянських народів.[2]
- ↑ Пр. пор. Омеляна Огоновського, Історія літератури руської, Львів, 1889. р. часть II стр. 156 і д.; Кирило-Методієвське Братство в Київї 1843-1847, Розясненнє П. Куліша, у фейлєтонах „Діла“ з р. 1888, чч. 47 і д., та Михайла Грушевського, Ілюстрована Історія України, Київ-Львів, 1911, стор. 526 і д.
- ↑ Акад. Сергій Єфремов, Біля початків українства, в науковім трьохмісячнику українознавства „Україна“, Київ, 1924, стор. 89, підносить три політичні моменти як основну фізіономію Брацтва: автономізм як самостійність культурно-державну української нації, народоправство як державний принцип взагалі, на демократії побудований, і федералізм як спосіб урядження межнародних відносин.
