— Не чіп, а такой обруч пук, і бочка розлїтає ся. А то-м си наробив! ще кукурудза в мішку замочила ся, стогнав, вибираючи з воза зерно.
— А мазь собі текла вузкою струєю до рова.
Шкода мази та шкода бо і воза, не домию дома, як залипне, хиба лиш обручі здійму, а се вже най пропадає, казав, кидаючи гінти́нє[1] у рів. Ось нещастє! бодай же тя! Повнїський віз наляло, до дому нема що везти, най до решти спливе.
Він здіймив драбину з воза і перехилив єго понад рів.
— От і заярмаркував ся нинї! будуть мали чим жовнїри паркан смарувати, а менї мов вкрадено гроші з кишенї! Цур ти! не даром заяць дорогу з рана перебіг, говорив — а витерши віз, затяв конї і поїхав.
Жовнїри нїчого не бачили, а мазь поволи наливала кітловинку по самі береги. Юрко дивив ся з горба на усе.
— Жаль, що не маю якого черепка, взявби-м трохи до дому — думав — придала би ся батькови.
— Яка чорна, аж вилискує ся! на жару тає щораз більше, гей чорна вода вже стала, не тяжко, щоб і не запалила ся від сонця! Гарний був би фаєрверк! страху много, а шкоди нїякої — вітру нема, та й жовнїри побіч, — угасять, до порохівнї не дійде. Посмитрю, чи нема де сїрників в камизоли, — і став шукати по кишенях.
- ↑ диски
