І не даремні були єго побоюваня. Між дїтворою справдї коїло ся против него і се між найнебезпечнїйшими в них школярями з першої кляси, як їх називано „чубаками“. Причина завзятости була дуже проста: Одного гарного дня запримітив Зенко Горбовий, що его зошит, куплений за 1 кр., мав лиш 6 карток, а не 8, як він сего надїяв ся, ще й таблички множеня не було на хребтї.
— Шахрай жид! — шепнув до сусїда в лавцї — обдурив мене на двох картках.
— А образок дістав-єсь? — спитав товариш.
— Нї, і образка не дав — відповів Зенко.
— Так зі мною зробив недавно — заговорив Сидір Орлик — оловець нї разу не дав ся затяти, так я і зістругав цїлий, не писавши.
— Як я своє писальце вчера — відозвав ся иньший чубак. Кажу вам, не варта куповати в Ґедалього — у Малки Фінк все дешевше, ще й образок додає.
І они справдї стали оминати старого, і від тодї посипали ся перед склепик таємничі капслї і жабки. Остаточний розрив між чубаками а Ґедалем настав, коли сей, не в силї довше терпіти, викинув раз Левка Дороша за двері.
— Се зневага для цїлої кляси! — говорили малі, викинути школяря за те, що за книжочку рахункову, вартуючу 6 кр., давав лиш 3 кр.? Може она і коштує шість, та чейже у такого Ґедалього поторгувати ся вільно — се-ж не книгарня, а от собі склепина. Треба старого покарати, урадила мала громада, ту ходить о честь всїх шко-
