ничий остров“, або побавити ся з Сильвою в доміно. Най лиш відійде єї учителька. Тимчасом спечу собі каштанів, говорив, виймаючи їх з шуфлядки столика. Маленьким ножиком став обрізувати навершки, відтак, присївши перед печию і насунувши жару, накидав каштанів. Голосні вистріли залунали в тихій комнатцї, червона грань пирсла на хлопця. Мерщій примкнув дверцї. Коби хто не прийшов! — шепнув, а то гнївати ся муть за се, грань може спалити підлогу або килимок. Та мабуть почули такой, бо занавіса відхилила ся, а в порозї станула мама.
— Вже вмієш лєкцию, Сергію? — спитала; при пану професорі не конче йшло гладко здаванє.
— Ще лиш задачу написати і стишок вивчити — відповів хлопець, піднимаючи ся борзо з землї.
— Чомуж бавиш ся тепер місто писати? Памятай, щоби до вечері все було готове, — знаєш, татко не люблять, як дрімаєш відтак над книжкою — докинула мама, виходячи з комнати.
Сергій виймив з жару спечені вже каштани, а перекидаючи з одної долонї в другу, висипав в хустинку на ліжочко. — Най стигнуть! а тепер ще та задача — казав, шукаючи за пером між книжками. — Десь пропало! нема чим писати, пожду, аж Сильва скінчить лєкцию, пожичу у неї. Ах! коби вже скорше малі вакациї, хоч три днї не треба би ходити до школи і вчити ся — зітхав, обираючи каштани.
До комнати вбігла сестричка.
— Пішла твоя учителька? — питає Сергій.
