Скільки я знаю її, то вона не од того йде за возного, що тебе забула… Підожди ж мене тут. (Іде до Терпилихи).
Петро (сам). Чотири годи вже, як розлучили мене з Наталкою. Я бідний був тоді, любив Наталку без усякої надії. Тепер, наживши кривавим потом копійку, поспішав, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки; а вмісто багатого батька — найшов матір і дочку в бідності і без помочі… Все, здається, близило мене до щастя — і, як на те, треба ж опізнитись одним днем, щоб горювати всю жизнь! Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сусідові удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все, як одрізано…
У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила;
А у мене ні хатинки,
Нема щастя, нема жінки.
За сусідом молодиці,
За сусідом і вдовиці,
І дівчата поглядають, —
Всі сусіда полюбляють.
Сусід раньше мене сіє, —
У сусіда зеленіє;
А у мене не орано
І нічого не сіяно.
Всі сусіда вихваляють,
Всі сусіда поважають;
А я марно часи трачу,
Один в світі тільки плачу…
