Наталка. Одгадую своє нещастя!.. Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоч би я й пропала. От яка тепер правда на світі!..
Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,
Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.
Петро.
Я другої не любив і любить не буду.
Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.
Наталка.
Коли б любив по-прежньому, то б не мав цураться,
Не попустив свою милу другому достаться.
Петро
Люблю тебе по-прежньому, не думав цураться!..
Не попущу мою милу другому достаться.
Наталка.
Я жизнь свою ненавижу, з серцем не звладаю.
Коли Петро мій не буде, то смерть загадаю.
Петро.
Коли вірно Петра любиш, так живи для його!
Молись богу, моя мила, не страшись нікого.
Обоє.
Бог поможе серцям вірним пережити муку;
Душі наші з'єдинились, з'єдинить і руки.
Микола. Так, Наталко! Молись богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє не зчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.
Наталка. Я давно вже поклялась і тепер клянусь, що окрім Петра ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.
