Тетяна (одчиняє). Що ти там галиш, неначе хто женеться за тобою?
Михайло (з досадою). Женеться! Так що ж, що не женеться? Так волос дибом становиться і, здається, неначе за шивороти хтось ловить. Та й недогарок погас.
Солдат (весело). Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?
Михайло (ставить, що приніс, на стіл). Адже бач, що все так було! Курка печена, ковбаса пряжена під боднею найшлися, та ще либонь і в наших мисках… (Підозрено). Жінко!
Тетяна. От тобі і раз! Всі люди на однім базарі купують миски і в одних гончарів, то і миски однакові.
Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй хозяин!
Михайло (наливає й п'є). Здорові були, господа служба!
Михайло. Жінко, голубко, люба Тетяно! Чи нема чим запити смашної цеї ковбаси?
Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хіба водою?
Михайло (наказуючи). Ні, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Піди ж, принеси, коли не вичастувала ким.
Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).
Солдат. У тебя жена добрая, хозяин!
Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?
