„Не смійте мені присилати такоі гидкоі макулатури“ — сердився другий. „Возвращается обратнымъ шагомъ къ умалишеннымъ" — надписував третій. Але повороту для Франка вже не було.
Року 1877 з Франком сталася пригода: його й цілу редакцію „Друга“ арештовують, „Безтолковий процес, пише він, котрий упав на мене, як серед вулиці цегла на голову, котрий скінчився тим, що мене засудили, хоч у мене не було за душею й тіни того гріха, який міні закидували (а ні тайних товариств, а ні соціялізму; я був соціялістом по сімпатіі, як мужик, але далекий був від розуміння, що таке соціялізм науковий) — був для мене страшною і тяжкою пробою. Девять місяців, пробутих у тюрмі, були для мене мукою. Зо мною поводились, як з звичайним злодієм, посадили між самих злодіів та волоцюг, котрих бувало в одній камері зо мною по 14—18, перекидували з камери до камери при ненастанних ревізіях та придирках (се, бач, за те, що я „писав“ — записував на случайно роздобутих картонках паперу случайно роздобутим олівцем — пісні та приповідки з уст арештантів, або й своі вірши), а кілька тижнів я проседів у такій камері, що мала тільки одно вікно, а містила 12 людей, з котрих 8
