сімпатіі тим, хто „в поті чола“ добуває хліб не тільки собі, але й другим, тим, що самі не роблять. Ще в поемі „Панські жарти“, написані за молодих літ, Франко малює нам картину економичноі залежности селян од пана; в оповіданні „Лесишина челядь“ і др. — важку невсипущу працю хлібороба за-дня шматка хліба. Але з часом, на очах Франка, відбувається важний соціальний процес. Процес росту капіталізма, побіди капітала над працею. Коли перше, за панщини, експлоатація селянина була в стадіі, так сказати, „натурального“ хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гостроі, смертельноі боротьби. Капиталізм висовує вже своі пазурі, вони ростуть і загострюються. На село йдуть походами нові екстлоататори, опутують селянина довгами, забірають його хату, землю. Вони захоплюють у своі руки промисли, ставлять фабрики, як павук павутиння скрізь розстелюють своі сіти. Вчора хлібороб, хазяін, а сьогодня пролєтарій-селянин неминуче попадає у ті сіти і гине в нерівній боротьбі. Бо чи ж може бути инакше! Скрізь темнота, нужда, „села бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обломаними садками, болотяними вигонами, обскубаними сірими стріхами, пообвалюваними тут і там плотами“.
