А в хаті не краще.
На стіні розвішані довкола
Деревяні давні богомази:
Страшний суд, Варвара і Микола.
Чорні вже від диму, як від мази.
Тільки й всього христіянства в хаті.
Але є й письменства в ній познаки:
Там, під сволоком, завитий в шматі,
Лист небесний, писаний бог-зна ким.
Й осифьянський наказ панщизняний,
Прадідівський квіт на 30 буків,
Діда скарга за грунтець забраний.
Одно зостається — або в сіти до павука, або еміграція до Бразіліі.
В цілому ряді оповідань „Борислав“, „Boa constrictor“, „Яць Залепуга“, „Полуйка“, „Вівчар“ і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його Бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; льють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток; бруд, пьянство, роспуста, погана іжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина
