гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кешені тим, хто сам не робить, всяким хижакам експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстінктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Бовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шворц і т. д., ціла стая хижих птахів, що, як образно каже Франко, „полощуть кровью рот“. Ніщо не спиняє іх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби ім була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла — беркуша:
Я не люблю тебе, ненавижу, беркуше!
За те, що в грудях ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти пьєш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них,
За те, що так тебе боіться слабша твар.
Малюючи в цілому ціклі „Бориславських оповідань“ війну поміж капіталом і працею, Франко не може залишитися тільки холодним, об'єктивним обсерватором. В тих оповіданнях ви бачите більше самого Франка — Франка борця, який не криє своіх сімпатій і антіпатій, борця, що часом перемагає в нім артиста. Бо „лиш боротись — значить жить!..“ А разом з
