— Здорові були, свате!…
— Здорові будьте й ви! Яким це побитом? — здивувався Хома.
— Привіз січку різати до жида… а ваша Зінька й каже: заїдьте там, тату, до старих, перекажіть, що я хвалити Бога, здорова, та поспитайте, як там живеться?… От я й заїхав до вас, свате!… а де ж сваха?
Хима вилізла з-за печі.
— Як вас Бог милує, свате?… що там сваха?… а моя Зінька?… Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима, а в самої вертілось на думці: »головонько ж моя біда! Чим же прийматиму свата? Хоч виколупай з пальця, а дай!…«
Хома балакав з сватом та все якось чудно та неспокійно поглядав на стару; він памятав, що сват завсіди частував його горілкою і що й йому годиться як слід прийняти гостя. Хома таки не витримав: тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней.
— Стара! — почав він тихим та несмілим голосом, — годилося б почастувати свата чаркою…
— Та вже ж годилося б…
Хома замовк та все чухає потилицю.
— Може там у тебе де є, Химо, хоч на півкварти?…
— Адже ти знаєш, що нема… Возьми пляшку та біжи до корчми, може шинкар дасть набір…
— Навряд!… — сказав Хома, але взяв шапку та пляшку й пішов пробувати щастя.
Лихий та збентежений вертався Хома з порожньою пляшкою з корчми: шинкар не дав набір. Хома викликав Химу до сіней і показав їй порожню пляшку.
— Знаєш що, Химо… знаєш що, стара… — улесливим голосом шепотів Хома. — Свата не
