чорного царя, що припоручив нам „вибити патрети“ з дівчат, а потому приїдуть другі й половлять тих, що до вподоби чорному цареві. Друга версія твердила, що ми анцихристи і машиною калічимо людей… Злість мене просто взяла. Почав я поясняти бабам, по що я приїхав і що то за машина, але де там! Не ймуть віри, все своє плещуть, ще більший шарварок ізняли…
— Тьфу на вас, дурні баби! — кажу врешті, — може ваші чоловіки розумніші. — Та за свій апарат, та до чоловіків. Але тільки мій треногий друг зробив зо мною кілька ступенів у сторону чоловіків, що мовчки стояли осторонь — гей, як не шарахне від нього моя „Гуцулія“, немов од чорта…
Що тут діяти в світі божому? Вже я й об'єктив здіймав, і апарат розбірав, показував, що він не стріляє, як запевняли баби — ніщо не помогло. Ніхто навіть не підходив ближче: усі з острахом, з неймовірою стежили за кожним моїм рухом, боячись якоїсь несподіванки. А баби все під'юджують, все наштирують:
— Ото нам батьки! Ото нам, парубки красні! Коби їм з-перед носа вхопили дочок і дівчат — вони б лиш дивились, роззявивши рота, на тото…
Чоловіки спершу лиш вороже позирали на нас, та де далі й між ними здіймавсь гармидер. Якийсь дід в одному шматті, розхристаний, без шапки, почав лаяти й клясти панів. І Господи! чого тільки він не бажав панам, як тільки не кляв їх! Коли б хоч десята частина з його бажань здійснилась, земля б стала вільною від панів, ба й сама пам'ять про них щезла б на віки вічні. Юрма серед реготу й кепкування підхопила дідові лайки — і пішло! Я не буду переказувати вам тих лайок, та й не зможу. Ска-
