Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нема з жінкою: любо та тихо, по-божому. Тоді вже чоловіка не потягне в корчму.

А жиди як тяжко користуються з вашої темноти! Та й хто ж не користується? Хіба той, хто не хоче! Перше не так трудно було прожити без грамоти. Але щороку грамота все більше та більше потрібна. Скоро настане таке врем'я, що без грамоти зовсім трудно буде жити. Ви — діди та батьки — ще доживете з бідою свій вік неграмотними. Але вашим дітям зовсім буде кепсько. Брати мої! Батьки мої! Віддавайте дітей своїх учитися! Не робіть їх нещасними, не занапастіть їм життя! Ви ж їм не вороги: вони ваші діти!..

Та й самі вчіться, брати мої! Побачите, що легше буде жити на світі, як освітитесь світом науки. Лучче пізно, ніж ніколи! Я вам живий приклад! А я, люди добрі, щоб залагодити свою вину перед вами, і для того, що мені довг мій велить, завше готовий помогти кожному з вас чим можу, готовий бути братом, щирим порайчиком…

Андрій вклонився людям і пішов у школу, щоб трохи спочити після довгої дороги. Ще довго стояла громада нерухомо… Нарешті розійшлась: кожний мав о чім думати після слів Соловейка.

 

 

Через дві неділі, як Андрій відкрив школу — вона була повнісінька.

Дітвора з охотою бігла до доброго вчителя й добре, прихильно вчилась.

Декотрі й батьки приходили до Андрія вчитись розуму.

За розум, добре серце, чесність, щиру пораду й поміч усі люди з Босівки й інших сіл казали, що не знали й не знають луччого чоловіка, як Андрій Соловейко.

 
Вінниця
1884