По неспокійній ночі Тихович разом з сходом сонця зірвався на рівні ноги. Клопоти робочого дня вернули йому енергію, страчену під впливом вчорайших пригод. Треба було загадати робітникам лагодитись на роботу, ще раз поглянути на плян виноградників, послати збудити Савченка: лікар in spe любив довго поспати. Бензинка з бляшаним чайником, що служив замість самовара, сичала вже на столі, а Тихович, вмиваючись, умовлявся з низеньким, бородатим циганом, котрий, покірливо схиливши набік голову та називаючи себе чомусь греком, прохався на роботу. Тихович звелів йому захопити з собою лопату та ніж — і зраділий циган метнувся додому по струмент. За кілька хвилин надійшли Рудик з заспаним Савченком, і всі троє взялися до снідання. Тихович нашвидку їв яйця, запиваючи їх каламутним чаєм. Час не стояв, було вже щось по п'ятій. Вибігши на подвір'я та запевнившись, що робітники вже готові, струменти розібрані, гасу для дезинфекції в коновці доволі — Тихович ознаймив, що можна вирушати. Але зараз за ворітьми показалося, що Рудик забув лупу, а Тихович нотатник з плянами — і всі мусили затриматися, аж поки робітник не приніс те й друге. Врешті рушили.
Ранок був чудовий. В долині над Прутом стояв ще синій туман, але небо ясне, прозоре, в повітрі віяла прохолода, а сонце весело осміхалося до ярозелених акацій, жовтих комишових тинів, прибитої росою дороги.
Спочатку все було спокійно. Але дедалі Тихович помічав, що жінки, які стрівались з ними, йдучи по воду, кидали на них ворожі погляди, відвертались та плювали. Деякі зза воріт показували кулаки, посилаючи наздогін невиразні лайки. Дітвора вибігала з хат і з криком: «доктор, що псує виноградники! доктор!» — підцьковувала собак та шпурляла грудками. Кілька грудок пролетіло межи Тиховичем і Савченком. Собаки обпали робітників, сікалися до ніг та піднімали страшенний галас на ціле село. Тихович насилу стримував роздратованих робітників, не бажаючи бути свідком якоїсь ще прикрішої
