Роботу покинуто.
В холодку, під крислатими волоськими горіхами, полягли розвідачі поспіль з робітниками та серед веселої балачки снідають, чим хто має. Годинка сну осміхається трудягам. Треба користати з спочинку, бо за годину-півтори знов праця, аж поки більш-менш не визначаться границі заражених виноградників.
На щастя, за виноградник Замфірів філоксера далеко не пішла. В сусідньому садку знайдено кілька кущів, а далі покищо було добре.
Надвечір, закінчивши роботу, Тихович поспитав цигана, чи не нанявся б він вартувати вночі виноградник. Циган охоче згодився.
— Цей виноградник слабий. Ти повинен його вартувати і не пускати нікого, навіть рідного батька. Ні худоба, ні людина не повинні ходити по винограднику. Штій?
— Штів, домнулє…
Замфір нічого не знав про своє лихо. Поклавши, як і решта молдуван, спокійно зачекати кілька день на результати робіт філоксерників, наляканий врешті запевненням писаря, що сам «імперат» прислав тих докторів, Замфір хоч-не-хоч мусив погодитися з фактом. Отож зраня поїхав він до млина з кукурудзою і пробув там цілий день. Повернувши ввечері додому, він тільки й дізнався від жінки та сусідів, що доктори ходили по виноградниках, обдивлялися корінці, але кущів не рубали. Заспокоївшись трохи тими звістками, Замфір по вечері повів коні на нічліг у свій виноградник, де поміж деревами росла густа трава. Ідучи берегом Прута, Замфір пильно придивлявся до виноградників, що чорніли смерком попід горами.
— От і стоять, як і стояли, ніхто їх не рубає, — думав він. — Та й хто б зважився збавляти хліб людям?.. А кричали: «рубатимуть!.. рубатимуть!..» Ет, вигадки! Чого ті люди не сплещуть часом… Вже коли сам «імперат» прислав їх обдивлятися виноградники наші, то вже, певно, йому навіщось це потрібне… Хай собі дивляться, то їх діло, аби людям не було шкоди.
Замфір навіть повеселішав від тих думок. Затягши без-
