кінці призьби пізнав Йон Гашіцу по чорних косах, що вибились спід рядна і лягли на ньому, мов дві грубі гадюки.
— Гашіце!.. Гашіце!.. — пошепки кликав він її, злегенька сіпаючи за плече. Але дівчина спала, як забита.
— Гашіце, прокинься… то я — Йон…
Гашіца повела неспокійно головою, раптом схопилась і сіла на призьбі, протираючи очі кулаком.
— Гашіце, — благав Йон, — ходім звідсіль в садок чи куди…
Гашіца одвела від очей кулак, глянула на Йона і вжахнулась.
— Ти чого прийшов! Тікай зараз… почують…
— Не почують, — шепотів парубок і потяг її за причілок.
— Я сказав, що прийду, от і прийшов, — потішав він Гашіцу, держачи її за руку, й оповів їй, як наколов собі руку батьковою бородою.
Гашіца дивувалась його сміливості та сміялась.
— Знаєш що, я так хочу пити, аж у мене серце горить… Чи нема чого напитись? — скінчив він.
— В сінях вода стоїть…
— Ат, що вода! Чи не лишилось часом в карафці вина?
Гашіца задумалась.
— Стій! — сказала вона. — Я зараз! — і подалась до хати.
Відчинивши тихенько сінешні двері, а по тому й хатні, вона полізла в мисник, намацала там тоненьку воскову свічечку та сірнички, потому налапала на стіні ключ від льоху і так же тихенько вернулась до Йона.
— Ходім! — покликала вона його, подаючись наперед.
Вони пройшли повз сплячих навшпинячки одно за другим, повитягавши сторожко шиї.
Коли проходили повз собаку, та загарчала спросоння, але не прокинулась.
Гашіца відчинила льох. На них війнуло холодом та специфічним духом льоху. Пройшли кілька ступенів у темряві, а потому засвітили свічечку. Темрява пірхнула од світла і забилась по кутках.
Гашіца приліпила свічечку до бочки. Дев'ять таких
