Перейти до вмісту

Сторінка:Коцюбинський М. Твори в 2-х т. Т. 1 (1955).djvu/308

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

з виразом скупченої уваги, широкі уста, що чудно кривились при вимовлянню незрозумілих слів.

Йон монотонно цідив слово по слові, а Гашіца, згорнувши руки, слухала, мов зачарована.

«Який він розумний!» — думала вона, почуваючи в грудях новий приплив почуття.

— Біне?[1] — поспитав Йон, скінчивши.

— Таре біне![2] — прошепотіла Гашіца. — Тільки я нічого не зрозуміла.

— Га! Цього й хлопці не розуміють, не то дівчата. — І з цими словами Йон видудлив решту вина з куфи. Теплом розіллялось вино по тілу; в оці блиснув огник… на серці стало легко, в голові ясно, ноги та руки набули силу й рухливість.

Задерши голову та заклавши пальці в кишені лейбика, Йон з почуттям власної вищости звернувся до Гашіци:

— А знаєш ти, що таке присяга?

— Ні, не знаю, — сумно відповіла дівчина.

— Не знаєш? Присяга єст… клятуа… дан… ая… пре… Боо… христо… спаси… вєру… правду…

— Тцс… тцс!.. — щиро дивувалась Гашіца, мотаючи головою. — Яке ж воно трудне…

— Ет, що то трудне! — розпалювавсь Йон. — Я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч — покажу?

Йон крутнувсь по льохові, витяг з кутка мітлу з довгим держалном, став у позицію, підняв кумедно догори плечі, так що голова сховалась межи ними, і, забуваючи на небезпечність свого становища у чужому льохові, на весь голос закомандував:

— Руж на пле-чо! Ас-два… ас-два…

Вся фігура Йонова — з випнутими догори плечима, між якими стирчало розпалене дзюбате обличчя, з притиснутою до боку мітлою та ногами, що, мов у півня, далеко відкидались наперед, здавалася Гашіці такою кумедною, що вона не могла вдержатись від сміху, але Йон не помічав того сміху. Він гасав по льохові, важко гупаючи ногами та вигукуючи наголос:

— Ас-два… ас-два!.. Руж вол-но!..

 
  1. Добре?
  2. Дуже добре!