Час линув. Весна зростала в літо — душне, сухе, палюче. Кущі винограду облипли блідозеленими китягами, кукурудза по ланах розпустила коси, ячмені почали половіти, немов сивина старости злегка торкнула буйну рослинність землі.
Зів'яла та посохла трава, якою вистелив Йон своє кубелечко на винограднику… ба! зів'яло з часом та почало гаснути в серці Йоновім і почуття до Гашіци.
Щораз рідше перескакував він темної ночі огорожу знайомого виноградника, щораз радніше задивлявся на других дівчат. Докори та сльози Гашіци, що помічала Йонову зраду, ще більше відтручали від неї парубка.
Легкість, з якою підбив він серце дівчини, — без боротьби взяв від неї все, що можна взяти в дівчини, — скоро згасила вогонь першого кохання. Милування, таке солодке для дівчини, втратило для нього всю повабність новини. Гашіца просто докучила Йонові.
Спершу Йонові й на думку не спадало кинути дівчину. Що ж, він звів її, він мусить і одружитись з нею. Якої б заспівали батьки її, що б сказали люди, гей! як би глянув на це батько Йонів, палкий, але справедливий мош-Костаки?..
Але помалу-малу, коли нехіть до Гашіци зростала в серці Йоновім, той самий батько його, палкий мош-Костаки, з'явивсь на очах Йонових його рятівником у прикрій ситуації. Йон нагадав собі сварку свого батька з батьком Гашіциним мош-Штефанаки й учепивсь за ту ворожнечу батьків, як за спосіб рятунку.
Щоб його батько та згодився взяти за невістку дочку свого ворога? Зроду-звіку…
Він, Йон, і радніший би посватати Гашіцу, так що ж, коли батьки ворогують поміж себе і ні за що не пристануть на це.
Йон так увірував у створену ним причину, аж йому жалко стало, що він не може посватати Гашіцу.
А щоб не завдавати дурно собі й дівчині жалю, він перестав ходити до Гашіци, не вважаючи на її сльози та благання…
Настали жнива. По ланах розсілись полукіпки, осміхались хліборобам, прохались на гарман. Висока й міцна, як
