цур йому!.. — удруге подумала вона. — Образиться? Покорно прошу. Не треба мені з ним ніяких зносин».
Та зносини не порвалися.
Стара «матушка» прислала якось їй тарілку малини, а коли Раіса трохи занедужала, Тетяна сповістила про це «батюшку», він дав їй кілька порошків хіни і по тому розпитував у Тетяни про здоров'я вчительки.
Проте Раіса не показувалась ані в церкві, ані в попівській господі, хоч була певна, що цим ображує духовну родину. «Нехай!» — уперто говорила вона і одводила тоді очі од вікна, в яке дивилася на неї біла церква в обіймах зелених велетнів.
Минув травень, почалась червцева спека. Один день видався особливо гарячим. Ще з самого ранку Раіса почувала якусь тривогу в тілі. «Неодмінно буде гроза!» — з жахом думала вона. І справді, після завзятої, хоч тихої спеки якось швидко смерклося і запав морок. Небо і земля стемніли, на обрію з'явилась чорна смуга. Скоро на смузі тій щось блимнуло, немов спахнув сірник і погас. Трохи згодом показався світ у другому місці, а далі знов спахнув на першому. Небо переморгувалось. Проблиски світла, спочатку такі бліді й тихі, чимдалі розросталися, потужніли. Почало здаватися, що за чорною смугою хмари то здіймається, то падає, щоб піднятись на другому краю, хвиля вогняного моря.
Та ось у новому місці щось моргнуло. Світло блискавки притьмарилось, зате вибухи прискорили темп. Чорне небо безперестанку моргало блискавкою, осміхалось кривим усміхом.
Раіса все більше і більше хвилювалася. Бо хоч хмари могли пройти стороною і тоді все кінчилось би далекою блискавкою, та могло бути й інакше, а тут, як на те, вона пустила додому Тетяну і лишилась сама у порожній школі. Раіса засвітила перед образами лампадку, забилась у куток, далеко від вікон, і здригалась кожен раз, коли вікна раптом блакитніли од сильної блискавки, і меблі, заскочені світлом, немов розбігались з якоїсь таємної наради.
Ніч швидко надходила.
Чорні хмари росли на крайнебі, насувалися над чорною землею. Надворі стало чорно, як у комині. Зате бли-
