небозі добре і в дорозі… Хіба не знає приказки?.. Ну, хай же він не супиться, мов сич на гіллі, й веселіше гляне на свою Соломію, що задля нього вбралася в штани та ладна мандрувати хоч на край світа…
Остап осміхнувся. Він властиво радий був Соломії, лиш ота несподіванка збила його з пантелику.
— А щоб же тебе муха вбрикнула, що ти вигадала! — повеселішав Остап. — Та чого ми тут стоїмо? — схаменувся він ураз, — день як бик і вже он курить щось шляхом…
Справді, сонце встало й оглядало світ палаючим оком, а на степовому горизонті немов справді зависла хмарка куряви.
Остап з Соломією звернули з шляху на поле і незабаром знайшли те, чого їм було треба. Тут у кориті висхлого бурчака, облямованого по високих берегах червоним польовим маком, було безпечніше, ба навіть і деякі вигоди трапились їм: вони надибали степову криничку, джерело, що ледве сльозило й виповняло природну западинку, оброслу травою, а далі течійкою шилось по закрутах рівчака. Тут вони порішили спочити.
Спільний сніданок і можливість перекинутись щирим словом з близькою людиною — дорешти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи, й обидва товариші, вже без зайвих турбот, натомлені нічницями, твердо поснули сном молодості.
Сонце було низько, так у два чоловіка від землі, коли Остап прокинувся. Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу.
— Ха-ха-ха… От козак — раз козак!.. — реготався Остап. — Ха-ха-ха!
Той регіт збудив Соломію. Вона схопилась і, протираючи очі, здивовано зиркала на Остапа.
— Ти чого?
— Продери, продери очі… Ха-ха-ха!..
— Бачу вже… Та чого ти?
— Ну, тепер ходім.
Остап підвів Соломію й потяг її до кринички.
— Стань на коліна і дивись у воду…
Соломія нагнулась і зазирнула до кринички.
