— І вдруге… і втретє…
Мав уже звестись, щоб був кінець нарешті, коли почув, що мати щось шепче.
Перевів очі на її вид, що танув, здавалось, як жовтий віск свічки.
— Що, мамо?
Вона старече плямкала ротом, кривила уста, аж відкривались синаві ясна, і немов простогнала:
— Не ріжте зозулястої курки… вона буде нестися…
З напівзгаслого ока у баби стікала сльоза.
Він обіцяв. Зарізати курку!.. Хіба курка мужицька страва.
Тепер вже все? Він встав на ноги, вклонився і побрів по снігу.
Упав з розгону на сани і вдарив коняку. Кобила махнула задом і понесла, б'ючи санями об пні дерев, підкидаючи ними на всіх вибоях.
А коли в гоні отому він озирнувся назад, свічка тихо й рівно палала поміж деревами, немов зірка разом з інеєм спустилась на землю і спочивала в снігу.
І зразу легко зробилось. Вага зсунулась раптом з плечей. Втягнув у себе морозне повітря, почув порожняву у грудях і заповнив ту пустку диким, сердитим криком:
— Ньо! Стер-во!..
Хилитався на санях, мов п'яний, мов з ярмарку їхав, помогоричивши добре, все було байдуже, нічого не страшно і по коліна море.
Коняка винесла в поле, втомилась і почвалала ступою.
Тоді йому раптом прийшов на пам'ять один дитячий день.
Була неділя. Вся хатина сповнена сонцем. Його кортіло швидше до хлопців і страх не хотілось зміняти чорного хустя. Але мати зловила, і хоч він плакав, наділа на нього чисту й білу, холодну сорочку. Розчесала волосся і вже на порозі за пазуху вклала гарячий пиріг. Періжок пік йому груди, але він вийняв його на вулиці тільки, як був серед хлопців. Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем з середини сливи.
Більше нічого не міг згадати.
Ще було гарно, як тато померли. Зібралось багато
