— Їй-богу, сам бачив… А козерогові пару вліпили.
— Що се за козеріг?
— Там один в нас… Дорка Сосновський…
— Віцегубернаторський син?
— Ми його добре сьогодні нам'яли. Аж кров носом пішла…
Карпо Петрович почув холодок під мундиром. Такий знайомий і неприємний, з яким завжди стрічав начальство.
— Дор-ка! — крикнув він строго. — Руш мені тільки ще хоч разок — я тобі дам!.. Фу-ти, ну-ти, Господи Боже… віцегубернаторський син…
Він підняв палець в важкому перстні і накивав.
Сусана унесла лямпу і присунула страву. Чоловік не дивився на неї, ще скований здивованням і жахом.
Масна пляма виразно зачорніла при світлі на новенькім сукні мундира.
— Їж… прохолоне… — нагадала йому Сусана.
Він почав їсти хтиво й неохайно, бризкав соусом на скатерть і жвякав ротом, а на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмішка. Він був задоволений врешті. Те, що його хлопець звався так само, як і віцегубернаторський син, що вони разом учились, і що Доря зважився бити таке паненя — сповняло його радісним подивом. От хоч би й він, Карпо Петрович. Він носив білі погони й шашку, як офіцер… Його боялись, бо міг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачеві через те тільки, що був сином його начальства. Який був він щасливий, коли йому вдалось одного разу підсадити паничика того у фаетон, а от його Доря… Хе-хе!..
Сусана тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапі та тривожно поглядала на двері, за якими бубонів Доря уроки.
— Чого ти смієшся?
Він пошепки розказав їй, що чув од Дорі, і обоє довго осміхалися до себе очима.
— Хе-хе!
— Хі-хі!
— Завтра наш Доря кінчає десятий рік… — мрійно обізвалася Сусана, одкривши зіпсовані зуби, і одігнула ріжок подушки, звідки щось заблищало.
