— Покажи, Сузя… що там таке?
Карпо Петрович піднявся зза столу, похитався на блискучих од лаку чоботях і підійшов до канапи.
— Цс… — писнула слабо Сусана, колихнувши важкими грудьми, і всім м'яким тілом, як тістом, що вилізло з діжки, навалилася на подушку.
— Потому покажу… А ти що йому подаруєш?
Карпо Петрович ляснув у пальці. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забігало у заросль волосся, як мілке плесо у лози, покрили зморщки. Він одкрив рота і трохи подумав.
— Я…
Але Сусана полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!
Доря їм заважав. Вони хотіли, щоб він швидше йшов спати.
За дверима чулось шелестіння сторінок, ляпання книжкою в стіл і сердите бурчання.
— Чого ти там, Дорик?
Він став на порозі, з чорнилом на лобі й на пальцях, і кисло пхинькнув:
— Задачі не можу рішити.
— Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай но сюди задачу, подивимось, що се за звір.
Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмідь перед уликом меду.
Відставив далеко книжку і читав наче рапорт.
— Троє купців поділитися мали… Ти уяви собі троє купців, наприклад — наш Сруль, Іцько і Пінька… Здається, не трудно… Другий мав грошей два рази більше ніж перший… Розумієш, як перший, а третій стільки, як і ті два разом… Значить, Пінька мав стільки, як Сруль та Іцько. Ну, зрозумів? Се ж дуже просто.
Але Карпо Петрович і сам не вірив, що се так просто. Він плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтів роздушити всіх трьох купців, і врешті так впрів, що Дорі неприємно було дивитись на рясні крапельки поту на чолі в батька.
— Ідіотська задача! Чого вас там вчать!
Він з злістю одкинув задачник і піднявся сердитий та збентежений вкрай.
