— Як вони мучать бідних дітей!.. — обурилась палко Сусана, теж од напруження мокра під хмарою пишних муслінів.
Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олівцем в лоб і в дві хвилини задовольнив купців.
— Теж арихметик! — напалась на чоловіка Сусана, — не міг розділити кілька рублів…
І обняла щасливим оком сіру фігурку сина, чужу неначе в довгих аж до підлоги штанах.
— «Арихметик»!.. Мовчала б, коли сказати не вмієш! — буркнув сердито Карпо Петрович. — У мене свої задачі… Побула б хоч раз на діжурстві.
Він навіть забув у змішанні ляснуть по-офіцерськи чоботом в чобіт.
Вийняв з штанів важкий портсигар, теж офіцерський, зважив його в руці і закурив папіроску.
Зелене світло од лямпи м'яко зливалось з рожевим, що стікало спід образа у кутку, нові гудзики на гімназичній шинелі горіли, як самоцвіти, а синій дим папіроски хвилював легко у теплім затишку хати. Доря знову бубонів за дверима.
Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю і м'яв у долоні сукно.
— Матеріал добрий, здається… і пошив непогано.
Він любовно погладив шинелю і знову повісив на місце.
— Ах, який Доря смішний! Одягся вранці, наклав картуз і став на порозі у моїй спальні. А я була ще в сорочці, тількищо встала, та як крикну з переполоху, що хтось чужий увійшов… Потому ми довго сміялись…
— Скільки взяв Шмуль за картуз?
— Рубль двадцять оддала… Божився, що втратив тридцять копійок.
— Ах, сучий син!.. Більше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?
Вона подала йому його, знявши обережно з стіни, де висів образ, а він довго любувався новим сріблом листочків, незрозумілим і таємничим для нього символом шкільної мудрости.
Потому їх очі стрілись і засяли, порозумівшись без слів.
