— Хе-хе! Як, шельма, скоро рішив задачу!
— Хі-хі… І з географії п'ять.
Їх ще більше тішило те, що віцегубернаторський син дістав лиш пару.
Доря прийшов сказати добраніч.
Вони лишились самі.
Тоді Карпо Петрович нетерпляче накинувсь на жінку:
— Показуй, що ти купила?
Але Сусана і сама вже виймала спід подушки дарунок. Опустилась на поміст серед білих хвиль сукні і під важкими грудьми у неї сухо затріщала пружина.
Він теж з скрипом чобіт присів біля жінки, мало не задихнувшись од солодкого запаху пудри з її лиця.
Нарешті бляшаний пароходик вислизнув з рук і поплив по помості, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповняючи хату гострим дирчанням металу.
— Як ти думаєш, Карпе, Дорик буде радий?
Карпо Петрович не одповів нічого. Він мовчки стежив за пароходом і, коли той зачепився за ніжку стільця, одчепив та пустив далі.
Потому ще раз накрутив.
— Прийми свій хвіст! — нетерпляче гукав на жінку, коли пароходик ткнувся носом в її спідницю. — Розсілась!..
Він навіть лазив за ним по помості.
Сусана сиділа щаслива, одкривши зіпсовані зуби, вся в тінях од широкого кола волосся, на дві третини чужого.
Пароходик дирчав.
Врешті Карпо Петрович звівся на ноги. Перевів очі од цяцьки на жінку і презирливо плямкнув губами.
— Ет, чорт зна що…
— Як чорт зна що? — здивувалась Сусана.
— Авжеж… Не пристало йому забавлятись цяцьками.
— Багато ти знаєш поза своїм участком. Ти б подивився, як Доря ще й досі одягає свої ляльки. А він — «чорт знає що».
Сусана від невдоволення скисла й осіла, як тісто в діжі.
— Цікаво, що ти придумав?
Карпо Петрович раптом засяв. Лице його освітила добра усмішка і тепло спахнули очі.
