Ця сторінка ще не вичитана
XIV.
В полонї.
Душа летить у рідний край
За табором Єменців,
Та тїлом я на чужинї,
в полонії у Мекканцїв.
І от, на диво, у ночі
Прийшла до мене мила.
Вязницю замкнену мою
Тихенько одчинила.
Сказала кілька втішних слів
Та скоро й попрощалась,
Душа моя за нею в слід
Із тіла видиралась.
Дівча! не думай, мов би я
У цім ворожім краї
Зробив ся вже хитким-плохим,
І мов би смерть лякає.
О, нї! й погрозами мене
Не застрашать Меккани:
Я й досі їм не покоривсь,
Хоч на ногах кайдани.
А ти… Тобі я покоривсь:
Тебе кохаю сильно,
Так само як кохав тоді,
Як був людина вільна…
