Ця сторінка ще не вичитана
„Здіймуть голову, — юнацькую
Найважнїйшу силу.
Зволочу́ть її на роздорож…
Викинуть і тїло.
„Там не буде вже сподїванки
На життє і радість.
Зверху ляже темна нiченька
І людська ненависть“.
XVII.
Вовчая натура! дикий заповіт!…
Але чути в ньому любую принаду…
Я очима вовка не дивлюсь на сьвіт,
В дикую-ж могилу покладу ся радо.
Не люблю гучних я цвинтарів
І не хочу там лежать.
Поміж нивами безвісними
Накажу себе сховать,
На лану, в густому колосї,
Без могили, без хреста,
Без усяких буде написів
Моховитая плита.
Може в зиму налягати-ме
Грубий килим сніговий? —
Ет! на серці і теперечки
Мертвий холод зимовий!…
