Ця сторінка ще не вичитана
Із усїм своїм двором
Цар добрячий, цар нехитрий
Йде в іспанськую оселю. —
Там його вітають сурми.
Що́ за пєсу грали сурми,
Не скажу. Либонь, вона
Звалась „Вірностю Іспанцїв“.
Автор — дон Фернандо Кортес.
Як ударив камертоном,
Раптом кинулись Іспанцї,
Захопили Монтезуму
І зробили аманатом.
Далї Монтезума вмер…
Тут прорвала ся загата,
Що ховала сїх паливод
Од народнього гнїву́.
Підняла ся хуртовина:
Хвилі лютого народу
Закипіли, зашуміли,
Мов розбурханеє море.
Хоч Іспанцї й як хоробро
Відбивали кожен забіг,
А що день — нова облога
І ще гіршії бої!
Цар помер, — то вже-ж і харч
Не підвозилась нїзвідки.
Стали порциї коротші,
А обличчя стали довші.
