Ця сторінка ще не вичитана
Ті подовжені обличчя
Іззирались між собою,
І зітхали, й споминали
Християнський рідний край,
Дорогий, коханий край,
Де гудуть сьвятії дзвони,
Де на припічку булькоче
Люба Ollea potrida.
В нїй кипить го́рох — Garbanzos,
А під сподом… ну, тай шельми-ж!
I шкварчать, i смачно пахнуть
Часникові ковбаски́…
Кортес кличе всїх на раду.
Порішили: „Ити до дому!“
Взавтра вдосьвіта раненько
Вiйсько вирушить із міста.
Ох, колись і хитро й легко
Мудрий Кортес військо ввів,
Та не так воно легенько
Стати знов на суходолї!
Бо столиця Мехіканська
То такий великий острів:
Саморідная Фортеця
На розлогому ставу́.
Щоб ізвідти переїхать,
Є й мости на вбитих палях,
Є й човни, і всть плоти́,
Можна й бродом: острівцями.
