Сторінка:Кримський А. Пальмове гилля. 1901.pdf/43

 Затемнилось би яснеє сонце,
 Поспадали-б зірки;
 Срібний місяць з такого-б нечестя
 Розколовсь на шматки.

Нї, нїколи від мене не вчуєш,
Що Тебе я люблю:
Вся природа була би вжахнулась
На ту сповідь мою.
 Зостогнали-б могутнії кедри,
 Розчахнулась земля,
 І морськую безодню збурлило-б
 Нечестиве чуття.

V.

Ну, вже третяя днина мина.
Затираєть ся слїд од розмови.
Хоч у серцї чогось не стає,
Та мабуть я утїк од любови.

Вивітряєть ся з мозку нудьга,
Дозволяє вже дещо й робити,
Наче зуб, що на хвилю ущух,
Хоч ізнову ладе́н заболїти.

Тільки важко стрічать ся з людьми,
Бо не надто вони симпатичні.
Тривіяльні обличчя у всїх;
Їх розмови — дрібні, прозаїчні.