Ця сторінка ще не вичитана
„А що тії очи! —
Чорниї маслини! —
Як погляне дївчинонька,
То з любови згине.
„Гляне — мов застрілить,
Крикне — все заглохне.
Як погляне дївчинонька,
То з любови всохне“.
ХІХ.
Сияє сонце з-по-за гір в зеленому садý.
Новую пісню чую я, веселу, молоду:
Вже достóялись маслини. Стала їх трусити.
Нахиляюсь. підбираю… Цїлий кіш набитий.
Хочу взять
Кіш собі на плечі,
Чую крик:
„Дївко! не до речі!“
Оглядаюсь, хтó гукає. Гарний парубіка!
Широченні шаровари, пишная намітка;
Чорний вус
Ще темнїйш від ночи.
Він моргнув, —
Я схилила очи.
Каже: „Кошик не легенький, — жаль на дївку [гожу!
Дé-ж самій тобі піднести? Я тобі поможу“.
Взяв, завдав,
На плече поставив.
Я й кажу:
„Бог тебе направив!
