Ця сторінка ще не вичитана
„Бачу, серце, що і хлопці не усї ледачі:
„З нас, дівок, вони глузують, але-ж ти — добря [чий“. —
Так кажу,
Йду поміж скалами.
Кіш держу
обома руками.
Він нарвав тодї инжиру з дерева близь кручі,
в пазуху менї накидав; а инжир — линючий!
„Навісний!“
Верещу на нього.
Він усьміх:
„Поласуй, небого!“
XX.
Пишний день розганяє
Тумани́ наче дим.
Виснуть сивії косми
Над Ліваном старим.
Теребинти і кéдри
Точуть сьвіжий бальзам;
По-над бором повіяв
Голубий өiмiям.
Та сцїлющі бальзами
Не погоють мене,
І туманної туги
Ясний день не зжене:
Думи, думи-зміюки
Задушили життя,
Мов залїзні кайдани
Колискове дитя.
