Ця сторінка ще не вичитана
XXIII.
…Тьох-тьох! залящав коло мене — близенько
Веселий, гульливий співун-соловейко.
Розпустна ташино! Прокляттє тобі!
Ta дaй же заснути журбі!
Одно лиш несеть ся з твойого співання:
Якесь наркотичне, палке почування.
Виспівуєш ти про утїхи, про рай,
Що серце спяняють у край.
Щебечеш менї про запашниї ночи…
Росистиї ранки… блискучії очи…
Бодай ти запав ся! бодай же ти зник!
Не жити я хочу, заснути на вік.
XXIV.
Закотило ся сонечко
В мутниї хмари.
Не судилось нам, сéрденько,
Бути до пари.
Олеандри над річкою
Хилять ся тужно.
Не судило ся, сéрденько,
Жити нам дружно.
