Ця сторінка вичитана
Нїби мова загробная —
Шелест бамбуку:
„На що жити й відтерплювать
Вічную муку?“
З кипарису розносить ся
Запах могили, —
І душа розпливаєть ся,
Падають сили.
Раптом жаба заквакала
В сутїнї ночи:
По душі моїй поминки
Правити хоче!
Із книжки третьої.
XXV.
Лїван!… Щасливий, любий звук!
Сьвященнеє імя!…
На верхогірю, вище хмар,
Осївсь на лїто я.
Нема тут пальм і помараньч:
Природа снїгова.
Лиш там, де сонце припіка, —
Роскішная трава.
