Ця сторінка вичитана
Хай скептики речуть: „Є тисячі! стидав ся-б!
Твої чуття нї кращі, анї гірші..."
А я, мов гімназист, що вперше закохав ся,
Із патосом пишу наївно-щирі вірші:
XII.
а.
І ве́село, і страшно...
І радощі, і сум...
Затемнюєть ся розум
Од всяких пяних дум.
Що-ж дїєть ся зо мною?
Я в пеклї, чи в раю?
Та ні! я загадав ся
Про милую свою!
Невже-ж таки направду
Мене кохаєш ти?
Невже-ж на сьвітї долю
Я зміг таки найти?
б.
Лїтав соловейко в рожевий городчик,
Кохав бо він рожу,
А поруч коханки він навіть не бачив
Тернину негожу.
