Ця сторінка вичитана
Та знудилась квітка од пта́щиних співів, —
Їй щирости хтїлось,
Відради, розваги… І от, до тернини
Вона прихилилась.
Щасливеє тернє спершу́ аж бояло ся
Долї такої…
Чи треба розказувать повість кохання
Мойого та Зої?
в.
Сиджу я в самоти́нї,
Та не з журбою:
Якщо мене ти любиш,
То ти зо мною.
Нї лащень, нї обіймів
Мінї не треба:
Я-ж знаю: ти кохаєш, —
І я — цар неба.
г.
Жахавсь я любови, — гадав, що коханнє
Нам працю спиняє.
Аж бачу я, любко, що й крихітки правди
У тому немає.
Тебе-ж я кохаю, а чую, що в мене
Подужчали руки;
Ще більше душа моя лине до сьвітла
Знаття і науки.
