Ця сторінка ще не вичитана
А з вікна хтось виглядає.
І, як місяць осияє,
Видко лисину Григора
Та Матильдинії груди.
Цар — блїдий, пригасли очи,
„Раtеr nоster“ він бурмоче.
Та в глибу в царевім серцї
Скреготить інакший голос:
„Ген далеко, в ріднім краї,
„Там стоять великі гори,
„A в горах росте залізо,
„Що придасть ся на сокиру.
„ Ген далеко, в ріднім краї,
„Там могутнії діброви,
„I з найбільшого дубища
„Вийде обух на сокиру.
„Гей мій краю, рідний краю!
„Ти народиш і людину,
„Що гадюку наших болів
„Перетне його сокира.
XLII.
Епільoґ.
Співаю пісню, повную огня,
Із неї віє дух живий і сьмілий,
Ніхто й не доміркується, що я
Давно вже труп, увесь захолоділий.
